«ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПОСПІХОМ ЧИ ДИСКРЕДИТАЦІЯ РЕФОРМИ»,- СТАТТЯ ЗА СПІВАВТОРСТВА ВІКТОРІЇ МОСКАЛЕНКО ТА ГОЛІВ ЛЬВІВСЬКОЇ, ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ, ПОЛТАВСЬКОЇ, ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ, ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСНИХ РАД.

Затверджені плани формування майбутніх громад після років дискусій на цю тему є знаковою подією для українського самоврядування. Майбутні місцеві вибори мають сформувати потужні оновлені міські, селищні та сільські ради на новій територіальній основі. Громада стане нарешті головною інституцією, де кожен український громадянин матиме право на вирішення питань місцевого значення. Проте, до завершення формування перетворень місцевого самоврядування, кінцевої зміни територіальної основи ще багато роботи. Тому тим, хто натхненний безумовним успіхом формування мапи майбутніх громад та їх повноважень взявся нашвидкуруч формувати субрегіональний рівень, наша порада – зачекайте!

Що маємо?
На сайті Верховної Ради України з'явився проект Постанови про утворення та ліквідацію районів. Здавалося б, логічне продовження справи формування громад, і напередодні місцевих виборів – вкрай потрібний крок. Проте, вузьке коло, посвячених у реалії місцевого самоврядування, з якими нам, головам обласних рад, доводиться перебувати у контакті, вважає інакше. Бо вкрай важливій справі – нарізці майбутніх районів має передувати куди потрібніша справа – зміна повноважень на рівні законів, визначення ролі та місця самоврядних та виконавчих інституцій до обласного рівня включно та реформа бюджетного блоку «громада – район – область».
Чи є на ці блоки питань відповіді у драфті урядового законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань діяльності та організації органів державної влади, органів місцевого самоврядування у зв’язку із утворенням (ліквідацією) районів»? Навіть дуже щирі прихильники реформи її там не знайдуть.

Чи маємо кінцеву версію-орієнтир зміни/розмежування повноважень виконавчої влади на рівні районів, котрі вже взялися нарізати по-новому? Теж ні.
А, може, візія щодо взаємодії самоврядування і виконавчої влади вже викладена у змінах до Основного Закону?
Тому – загострюємо!

Якби у 2015 році формували мапу, а пізніше наповнювали змістом і повноваженнями майбутні громади, то навряд чи сьогодні хтось дозволяв собі говорити про успішність реформи. Радше навпаки – ідею вважали б безнадійною і шкідливою, а країну продовжували б розвивати за лекалами радянського зразка.
То звідки така впевненість, що на субрегіональному рівні все працюватиме, головне новітня мапа і новостворені райони?

Як потрібно?
Навіть за 4 місяці до місцевих виборів ще є час. Не 129, 150 чи інша кількість районів буде визначати успішність роботи на громаду на субрегіональному рівні. Відповідь криється лише у секторальних законах, які треба прийняти, щоб було вирішено:

- які інституції та їх повноваження на субрегіональному рівні, причому не лише в частині представницької, але й виконавчої влади, домірність впливу останньої на місцеве самоврядування;

- перерозподіл та чіткі орієнтири на фінанси, закріплені за повноваженнями на рівні майбутніх районів/повітів;

- права та обов’язки майбутніх районних рад та їх виконкомів або припинення функціонування такого рівня місцевого самоврядування через зміни до Основного Закону;

- остаточний спосіб формування усіх самоврядних органів через усталений Виборчий Кодекс.

От лише після цих відповідей варто займатися територіальною основою, тим паче, що напрацювання оприлюднені.

Що буде, якщо зігноруєте і таки ухвалите?
А нічого доброго. Верховна Рада України піде в очікувану літню відпустку. Питання інституцій будуть відкладені «на потім». Окремі ідеї, що суперечать праву «а давайте не обирати районний рівень» – просто будуть відкинуті. Бо ніхто ж не захоче зажити славу узурпаторів. Будуть проведені міcцеві вибори з розрахунком, що позитивний ефект від майбутніх громад переважить всі проблеми «перехідного періоду».

Конфлікти самоврядування, в першу чергу, представництва великих міських громад із виконавчою владою укрупнених мегарайдержадміністрацій стануть звичним явищем.

Новообрані (невідомо за яким принципом) районні ради, особливо такі як майбутня Львівська районна рада, в перші місяці/роки (потрібне підкреслити) будуть у пошуку власних повноважень та можливостей. Теорія «сильної руки префекта» у вигляді посилення виконавчої вертикалі отримає додаткове підживлення.

Вважаєте, що надміру згущуємо фарби? Аж ніяк.
Безліч питань, особливо у сільській місцевості,опиняться у «нічийному» фокусі. Влада на рівні нових громад буде займатися власними повноваженнями, а решта, котрі потребують, як нам кажуть «батьки реформи», співробітництва – відкладатимуть.

Такі, наприклад, як утримання дитячих сиротинців, дофінансування частини другого рівня охорони здоров’я, соціальний супровід дітей та людей похилого віку, районного позашкілля, відшкодування вартості перевезень, спільна робота з утилізації ТПВ та в надзвичайних ситуаціях. Просто не буде суб’єкта, котрий здійснюватиме ці функції. І список цей – невичерпний і хто-хто, а ми точно знаємо, що з доброї волі співробітництво на настільки глобальні питання ані «організувати», ані добровільно народити не вийде.

Зайве констатувати, що з цього отримає звичайний український громадянин.

✅Висновки.
Розраховуємо, що всі народні депутати і решта вельмиповажних рушіїв децентралізації, прислухаються до вищеперелічених аргументів. Принаймні, більшість з них. Воза нарешті перестануть пхати перед кіньми і дорогоцінні кілька місяців витратять на секторальні закони, покликані дати відповіді на запитання хто, як і на якому рівні буде здійснювати повноваження самоврядної і виконавчої гілок влади. Реформованої не на словах, а на ділі.
А тут і готовий варіант з «нарізкою районів» тоді знадобиться.
Десь при цьому, якщо, звісно, вийде дійти і до вирішення завдання: «обласні ради – обласні адміністрації» на «обласні ради – обласні виконкоми – префектури/префекти», можемо Вас лише похвалити.
Децентралізації – бути!
#стоп_3650