СВЯТО МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПЕЛАГЕЇВСЬКИЙ МОНАСТИР

В 1897 році колезький радник Михайло Дурилін і корнет, інженер-технолог Андрій Дурилін, сини купця Ісідора Дуриліна, слідуючи духовному заповіту батька, вирішили побудувати храм в пам'ять про свою матір Пелагею, що рано пішла з життя. В 1904 році храм було освячено.

До революції при храмі діяла парафіяльна школа В 1932 у настоятель церкви відслужив тут останню службу.

В 1930-ті роки майно було розграбоване, з фамільного склепу Дуриліна викинуті труни з тілами, зняті 11 з 12 дзеркальних хрестів, вивезена ажурна металева огорожа, церковні лаштунки були розграбовані, вівтар і царські врата, виконані з порцеляни й фаянсу — розбиті, але будівля, унаслідок віддаленості від цивілізації, майже не постраждала.

Під час Радянсько-німецької війнив будівлю потрапив снаряд, пробивши стіну, однак всередині храму не вибухнув.

Опісля війни головна бідівля храму використовувалась як комора-зерносховище.

В 1994 році храм був відновлений. У тому ж році тут було засновано жіночий монастир. Перші насельниці з'явилися в 1996 р., зараз їх число становить близько 30.

У 2001 році, на пристрасної седмиці почала оновлюватися ікона Спасителя «Живоносне джерело». Ікона XVI століття із зображенням страждань Ісуса Христа, пошкоджена часом, почала проявляти раніше не видимі для людського ока деталі малюнка.

Наразі в храмі проводиться реставрація. 

У господарстві є 90 га землі, сад, город, пасіка, худоба. В монастирі проводиться літній табір для вихованців недільних шкіл.

Зображення монастиря є елементом гербу та прапора Новобузького району. За красою сучасники порівнюють його з собором Василя Блаженного в Москві. В степу здалеку видно 12 веж храму, увінчаних дзеркальними хрестами. У храмі три прибудови: Святого Архистратига Михаїла, Преподобної Пелагеї та Мученика Андрія Стратилата.

Стародавні греки, які заклали місто в VI столітті до нашої ери, змінили кіммерійців і скіфів (втім, греки поступово асимілювалися з місцевим населенням: через деякий час вони почали говорити на суміші грецького і скіфського і носити скіфський одяг). Ще в VI столітті до н. е. в Ольвії разом з храмом Зевса з'явилися святилища і теменоси Аполлона Дельфінія і Лікаря. У 450 році до н. е. Ольвію відвідав Геродот. Він зробив перший опис історії, географії та звичаїв народів, які в ті часи населяли територію північного узбережжя Чорного моря. У VI-V століттях до н. е. тут правили олігархи, на початку IV ст. до н. е. була встановлена ​​демократична форма правління. У 331 році до н. е. Ольвію невдало намагався завоювати полководець Олександра Македонського Зопіріон. У 55 році до н. е. була завойована гетським царем Буребістою . Згодом держава відновила своє існування, але на значно меншій території. У 198 році н. е. Ольвія увійшла до складу Римської імперії. Повністю загинула під час навали гунів в 70-і роки IV століття н. е.